Адреса: с. Крупець, Радивилівський район, 35541
Богослужіння: неділя 11:00, 17:00, середа 19:00
Пресвітер:
               ОРИЩИН Василь Федорович
 

Історія церкви с. Крупець

Хвиля відродження протестантизму у вигляді баптизму і євангельського християнства в Західній Україні почалася наприкінці XIX - на початку XX століття. Особливого поширення євангельське християнство на волинських землях набуло у 20-30-х роках XX століття. Про офіційне заснування церкви у Крупці свідчать архівні документи, в яких зазначається, що церква існує з 1924 року, проте перші євангельські віруючі були дещо раніше.

За словами найстаршого члена церкви, Гулійчук Кулини Григорівни, зерна живої віри потрапили сюди завдяки свідченням Олійника Петра, який служив на флоті на крейсері „Аврора” в 1917р.цей брат на службі покаявся, на кораблі прийняв святе по вірі водне хрещення. Повернувся додому з Біблією в руках. Першими віруючими у селі були Гулійчук Василь Іванович, Гулійчук Олександр Олексійович, Орищин Федір Кирилович, Солонюк Іван Йосипович, Ковальчук Данило Васильович.

Першим пресвітером був Гулійчук Василь Іванович. Зібрання відбувалися у будинках віруючих людей. Після входження нашого краю до складу Польщі, євангельська вістка в Крупці почала активно розповсюджуватись, внаслідок чого виникла потреба у приміщенні для проведення богослужінь. У 1946-му році Василь Іванович Гулійчук за власні кошти побудував у своїй садибі невеликий будинок, який зареєстрував як Дім молитви. До 1939 року люди масово наверталися до Бога, церква швидко зростала.

Друга світова війна принесла не тільки зміну влади і кордонів, голод і розруху - вона руйнувала сім’ї і церкви, розкидаючи віруючих далеко один від одного. Багатьох братів ув'язнили, вислали на Сибір і в Сухобезводну за відмову взяти до рук зброю, це зокрема Орищин Федір Кирилович, Олійник Варфоломій Корнійович, Табачук Федір Іванович, Ковальчук Данило Васильович, Сінчук Онофрій. Активне життя церкви припинилося, хоча зібрання продовжували відбуватися.

Після війни, коли держава і кожен громадянин налагоджував своє життя, церква також відновлювалася. Віруючі налагоджували зв'язок між собою, об’єднувалися. (Крупецька громада увійшла до ВСЄХБ, відновила реєстрацію за умовами радянської влади.) До Крупецької церкви приєдналися жителі хутора Гаї, які попередньо належали до Баранської громади. У 1947 р. Олександрук Костянтин із Здолбунова, побачивши хороший потенціал і потребу братньої церкви, започаткував служіння із хором, яке швидко було поставлено на високий рівень. Уже незадовго його чудовий спів звучав не тільки у стінах місцевої церкви, а й за її межами. У 1950- му році коли хор уже нараховував 50 чоловік, молоді брати Орищин Григорій Федорович, Сінчук Сергій Анатолійович та Ковальчук Петро Данилович , які на той час були студентами Бродівського педучилища, взяли ношу хорового служіння на себе.

1957 рік відзначився чималими трудностями, пов’язаними з наступом войовничого атеїзму. Почалося всебічне притиснення церкви. Влада грубо втручалася у її внутрішні справи церкви, засилала шпигунів на зібрання.

Внаслідок цього богослужіння продовжували відбуватися на х. Гаї, у будинках віруючих людей: спочатку у Табачука Федора Івановича до 1966 року, а згодом у Ковальчука Петра Даниловича.

Дім молитви було закрито органами місцевої влади, забороняли приводити дітей на служіння, відвідувати інші церкви. За свідченнями братів і сестер їх розраховували з роботи або переводили на особливо важкі і нйзькооплачувані посади за «неблагонадійність» і «агітацію».Братів було виключено із педучилища (з іронією) «за відмову заучувати моральний кодекс будівельника комунізму і підкорятись принципам демократичного централізму». Надзвичайно здібним і наполегливим молодим людям, відверто вішали ярлик «безперспективного» та позбавляли права отримувати вищу освіту.

У 1958 році пастора Гулійчука Василя Івановича, під тиском владних структур було усунено від служіння і пастором став Олійник Іван Корнійович, який ніс служіння до 1969 року.

У 1969 році пастором Крупецької церкви було поставлено Богуту Михайла Сергійовича, який ніс служіння до 1999року. В цей період багато молодих братів і сестер переїхали на постійне місце проживання до міст, де сьогодні активно несуть служіння в різних куточках України, а також за її межами.

З 1970 року і на протязі 25 років богослужіння проводилися в будинку Сінчука Сергія Анатолійовича, який для цього пожертвував дві великі кімнати.

Отримана Україною незалежність принесла довгоочікувану свободу та широке духовне пробудження населення.

У 1994р. Крупецька церква звернулася із проханням до місцевої влади, виділити земельну ділянку під забудову Молитовного будинку, на що отримала згоду. На початок будівництва церква нараховувала близько 20 членів, переважно літнього віку, які переконливо вірили, що Бог свою справу не залишить. За рік, завдяки допомозі братів і сестер з інших церков було побудовано тимчасове приміщення, де почали проводити богослужіння, а також розпочато будівництво Буднику молитви. Відразу до будівництва активно приєднався керівник місцевого господарства, Варфалюк Володимир Олександрович, який надавав вагому фінансову і матеріальну допомогу. Також велику фінансову допомогу було отримано від брата з Німеччини - Вол Нігера. Будівництво швидко розвивалося завдяки братам - Шевчуку Івану Олексійовичу, Ковальчуку Петру Даниловичу, Бречку Петру Романовичу, Олійнику Василю Івановичу, Павлишину Петру, Левценюку Дмитру, Федуну Аидріюта іншим, які не рахуючи ні зусиль, ні власного часу, посвятили себе для Божої справи.

10 жовтня 1999 року у житті церкви відбувся особливий, радісний день - відкриття, освячення та посвячення Будинку молитви. В цей рік пресвітером громади було обрано Орищина Василя Федоровича, який також

доклав надзвичайно багато зусиль під час будівництва.

Впродовж десяти років, незважаючи на складні реалії сьогодення, спостерігається позитивна тенденція розви тку у житті церкви. Приміщення

Будинку молитви стало не тільки окрасою села, а й місцем де кожний бажаючий може послухати проповідь Слова Божого та християнський спів. У церкві також проводиться навчання за програмами Біблійного інституту. Щорічно проводяться дитячі християнські табори, які відвідують близько 60 дітей. Брати та сестри постійно моляться про наше село, про державу, про те, щоб кожен міг вести мирне та побожне життя.

Пройшло уже 90 років з часу заснування Крупецької церкви. Дивлячись на старі фотографії, ми вже майже не знаємо тих хто на них зображений, і нам важко збагнути, що переживали вони, прокладаючи нам шлях у різні режими і формації: Російській імперії, Польській державі, німецькій окупації, Радянському Союзі, в теперішній незалежній Україні, та залишений ними слід стане орієнтиром для наступного покоління у слідуванні за Христом. У Посланні до Євреїв 13:7 написано: „Спогадуйте наставників ваших, що вони говорили Слово Боже, і дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру”.

Рахує час годинник на руці,

І біль, і радість - все в лепті проходить, І кожен день, і колену мить в житті, Повинні цінувати ми сьогодні!