IMG 1708

Неділю, 15 жовтня, посниківська церква очікувала як особливий день. Ця дата була обрана для святкування  ювілею – 100 років від дня народження місцевої церкви.

Похмура погода не затьмарила урочистості важливої події. Для святкування зібралося близько 600 людей. Серед них були брати і сестри помісної церкви, односельчани, гості із різних куточків України, також з Німеччини і США.

Святкове зібрання розпочалось із співу «Люблю Твій, Боже, дім».  Улюблену і знайому пісню підхопив зал.

«Господь серед нас» – виголосив пастор, - «і є, і буде!» – почулось відлунням від хористів. Микола Георгійович Чайка зазначивши особливість події, закликав усіх присутніх до молитви. З поетичними рядками привітання звернулись і ведучі свята – Микола і Надія Коїш.

«Сьогодні свято ювілею, хай ллється слава над землею, за те що Церкву Бог зберіг», - заспівав хор. Після чого, пастор М.Г. Чайка, звернувся до присутніх із словами Свято Письма : «Оце поклав каменя Я на Сіоні, каменя випробуваного, наріжного, дорогого, міцно закладеного. Хто вірує в нього, не буде той засоромлений!» (Ісаї 28:16), наголосивши на двох періодах існування церкви. Період ізраїльського народу та інший період, коли Церква може існувати без стін, без Домів Молитви. Також він зазначив, що сьогодні війна примусила  людей із Заходу поїхати на Схід України, а у 1916-17 роках із Сходу на Захід наші односельчани поверталися віруючими людьми. Пастор розповів про нелегкий шлях зародження та існування помісної церкви. Із жалем в голосі говорив про те, що багатьом братам за їхню віру,  довелось не повернутись додому із заслання, тюрем. І в їх пам’ять тріо братів із м. Ківерці виконали псалом. Він прозвучав дуже зворушливо, у багатьох зволожилися очі. І не тільки тому, що ще пам’ятають втрати в родинах, але із глибокої вдячності Богу, що Він, через весь цей непростий шлях, зберігши Церкву, дозволив, щоб до сьогодення прийшла вістка про спасіння. Також Микола Георгійович говорив про те, що сестри також страждали з віру. Він зазначив, що про це не пише історія, але пам’ятає  Христю Козлович, Устиму Фесюк, Ганну Шевчук, над якими фізично знущалися чоловіки, рідня, тільки за те що вони вірили і ходили на зібрання віруючих. То була дуже висока ціна, яка платилась за віру. Звернувшись до молоді, пастор побажав, щоб молоді люди доповнили історію, міцно стоячи в Ісусі Христі в час випробування свободою і матеріалізмом.

Молитву подяки за попередників звершили Олексій Михайлович Дорош, Любов Павлівна Чайка, Віктор Олександрович Назарчук.

З поетичним словом привітання написаним спеціально до ювілею церкви звернулись Ганна Грицюк, Ольга Цуманчук, Леся Ціона та Петро Боско.  

Із спогадами та словом привітання звернулись:

пастор церкви ХВЄ с. Борбин – Василь Павлович Кудрик, який зазначив, що Посниківська церква дала початок його церкві; зауважив, що серед різних деномінацій існує Христова Церква та закликав присутніх любити братство;

сестра Світлана, внучка Хоми Баласюка (який у минулому був дияконом нашої Церкви, пізніше був вивезений на Сибір і там був рукопокладений на пасторське служіння). Вона дуже чуттєво згадала про своїх рідних, які покинули свій дім, бо полюбили над усе Господа, і сказала, що дуже вдячна дідусю, який зберіг для них духовний скарб;

пастор церкви ЄХБ м. Дубно – Святослав Георгійович Карпюк, який пригадав день свого шлюбу із дружиною Вікторією, через який він поріднився із місцевою церквою. Також Святослав Георгійович наголошував, що потрібно пам’ятати історію, - щоб згадувати наставників, як і написано;

пастор церкви «Відродження» місто Рівне – Ростислав Олександрович Назарчук, який акцентував, що Біблія вчить нас наслідувати не вчинки, а віру;

пастор церкви ЄХБ села Острожець – Віктор Нафанович Мельничук, який зазначив, що сьогодні святкує у своїй церкві і пригадав про що проповідували і які тексти із Святого Письма читали його наставники;

пастор церкви ЄХБ м. Луцька, що по вулиці Кічкарівській, – Олександр Леонідович Хорошенко відзначив, що навчився у своїй рідній церкві слухати проповідь Божого Слова і виконувати довірені доручення;

Диякон церкви ЄХБ села Здовбиця - Володимир Миколайович Пархомей, який зауважив, що цей день мусить нам нагадати ЗАВДЯКИ чому ми живемо і рухаємось, - а це завдяки милості Божій.

Пастор церкви ЄХБ с. Малеве – Вячеслав Леонідович Хорошенко, який повідомив присутніх, що перейняв віру своїх наставників, також вміння коротко проповідувати і побажав церкві перебувати в Законі Божому

Пастор церкви ЄХБ села Звірів - Володимир Кузьмович Савич – згадував поіменно дорогих серцю наставників, які були поряд в певні періоди життя, і також ділився роздумами про Велич Божу, яку бачив пророк Ісая не в оздобах чи золоті храму, заставив присутніх думати над питанням: «Чому будемо ходити сюди?»;

Михайло Якович Жовнір – пастор, син Якова Пилиповича Жовніра, зазначив, що його батько до цього часу виконує своє служіння – він молиться і переживає за церкву. 

Зі словами вітання також звернувся староста села Олег Сергійович Дулік. Він розповів про те, що від початку життя його скрізь оберігали віруючі люди. Він знає, що син повернувся з АТО, бо за нього молилась церква, він переконаний, що тільки Бог змінює молодих людей, що збились з дороги. «Слава Богу, що Церква є!» - закінчив промову староста села. І нам це не дивно чути. Але уявляю, як хотіли би це почути наші дідусі чи прадідусі!

Василь Захарович Басараба, голова ООЦ ЄХБ, нагадував церкві, що майбутнє у Божих руках і закликав до молитви за майбутнє Церкви. Пастори молились, піднявши руки. Молитву-благословіння звершили Валерій Степанович Антонюк, В.З. Басараба, М.Г. Чайка.

Із заключною проповіддю до всіх присутніх звернувся Валерій Степанович Антонюк, голова ВСЦ ЄХБ. Він вручив пам’ятне свідоцтво. Зазначив, що є церкви в яких Бог робить щось особливе, серед яких і місцева церква. Валерій Степанович говорив про те, що Церква – це особлива інституція, Голова якої Христос. Три століття була у підпіллі. Чому? Відповіді немає. Але Христос постраждав перший. Він дав приклад служіння. Тому Церква Христа чудова у всі періоди історії. Об’явлення 19:7 – «…настало весілля Агнця». Настане час весілля Агнця  – це буде інший вимір буття. І Його Наречена, Церква, одягне «чистий та світлий вісон, бо вісон то праведність святих».

Нехай сила Святого Духа спочине на кожному. Нехай наша вірність буде такою як і вірність попередників! І в свободі потрібно платити величезну ціну.По завершенню свята, всі були запрошені за святковий стіл, де могли поспілкуватись один з одним. Також можна було придбати книгу «Осібно, але воєдино», яка була видана спеціально з нагоди ювілею.   

Тетяна Ревко