IMG 9494

21 жовтня 2018 року церква в селі Гвіздів, Корецького району, відзначала ювілей – 100 років від дня заснування. В Домі молитви не було порожнього місця. Багато гостей, служителів, з′їхались аби разом принести подяку і славу Богові за пройдений шлях. Співом, віршами прославляв Бога хор церкви села Колоденка.

На початку вітав присутніх пастор місцевої церкви, брат Олександр Авксентійович Наумчук. Ось уже 100 років в цій місцевості горить Божий світильник і звіщається вістка спасіння, і спасенні душі приєднуються до церкви.

Першим привітав церкву заступник голови ООЦ ЄХБ, Ільюк Михайло Андрійович, вручивши цінний подарунок – Біблію великого формату. Згадав, як 30 років тому в місті Корець відбулась перша масова євангелізація, де роздавали Нові Завіти, трактати і люди розбирали їх миттєво. Як побажання і молитву, брат Михайло зачитав вірш із книги Дії Апостолів 20:32 «А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.» Грецьке слово «доручаю» має декілька значень. Перше, «ставлю тебе перед Богом, в Його присутність», друге – «ввіряю Вас Богові, під Його захист і опіку» і третє -  «підношу як подарунок». Церква в Гвоздові як подарунок Ісусу.Після співу хору, пастор Олександр зачитав реферат, як утворилась церква, як зростала, переживаючи нелегкі часи війни, гонінь.  (в повному обсязі реферат подано в кінці статті).

Далі Всеволод Яремчук, пастор-місіонер з міста Корець, нагадав текст із Євангелії Матвія 16:18 «побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її.» Життя триває, в історію церкви записують багато імен, звершуються різні служіння і збуваються Слова Христа «сили адові не переможуть церкву», бо її основа і натхнення Сам Ісус Христос.

  Молитва до Господа змінила не одне життя, сказав брат Петро Васильович, пастор церкви ХВЄ, яка утворилась із церкви у Гвоздові у 1964 році. Він нагадав слова Господа «Не бійся, Я з тобою».

Особливими гостями свята були брати Должанські – Денис, Юра, Василь, які народились і виросли тут, але емігрували з батьками до Сполучених Штатів. Денис побажав, щоб в житті кожного віруючого святилось Боже ім′я. «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» 1 до Солунян 5:23. А Юрій, передавши вітання від церкви міста Манчестер (NH), зачитав із 1 Самула 7:12 «І взяв Самуїл одного каменя, …та й назвав ім'я йому: Евен-Єзер. І він сказав: Аж доти допоміг нам Господь.»  Це Бог допомагає і звершує працю. Тому ми маємо постійно дякувати Йому за все, що Він звершує і надіятись лише на Нього.

Далі до слова запросили голову сільради Василя Олександровича Бухала. Він сказав, що влади міняються, громада трудиться, а церква була, є і буде, бо на це є воля Божа. Добре, що є храми, що є людям куди піти послухати Слово Боже і є де помолитись. Зачитав із Першого листа до Коринтян 10:31 «усе на Божу славу робіть».

Брат Юрій Корнійчук, диякон церкви с. Бабин, Гощанського району, теж згадував шляхи, які проходили через Гвіздів. У свій час він проводив тут групи навчання Біблійного інституту.  Зачитавши Псалом 15:5 «Господь, то частина спадку мого», він сказав, що життя прекрасне лише з Богом. Якщо минуле не можемо змінити, Бог дає нам сьогодення, в якому ми можемо щось міняти заради прекрасного майбутнього.

Пастор села М′ятин, Вітрук Федір Олександрович, нагадав слова із послання до Филип′ян 1:27,29 «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією…Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього…». У часи війни багато приймали хрещення, але багато відходили. І це біль церкви. Життя церкви – це постійна боротьба. Церква села Гвіздів проводили табір у Карпатах і запросили брата Володимира із Рожнятівської церкви, Івано-Франківська область, на ювілей. Христос будує церкву, кожен є працівником на Його ниві. Церква – це Божий шедевр. Ми маємо робити те, що Бог робить. Не свого шукати, а того, що угодно Ісусу Христу. У книзі пророка Огія є повеління і обітниця. Якщо будуємо Його дім, то Він благословить. Бог вірний. «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.» Від Матвія 28:19,20.

Валентин Рогоза, пастор церкви с. Харалуг, найстарішої церкви в нашій області, подякував церкві у Гвоздові, що вони відвідували і підтримували його, коли він один із молоді у 1995 році у Харалузі  покаявся. Він нагадав текст із послання до Євреїв 13:7 про те, що необхідно пам′ятати наставників, переймати віру їх.

Микола Миколайович Гаврилюк, пастор Першої церкви ЄХБ м. Рівне, який 13 років звершував служіння в Гвоздові порівняв церкву з кораблем в бурхливому морі, який має не відхилятись від вірної дороги, аби досягти мети. Підростають діти, молодь, історія продовжується, хоч є боротьба, є сльози, є зусилля, і потрібно багато молитви.

На завершення до присутніх звернувся Шемчишин Володимир Павлович, заступник голови Союзу церков ЄХБ. Він говорив про церкву, її призначення і властивості. Церква – це люди, прощені, викуплені жертвою Ісуса, омиті Його кров′ю. Голова Церкви – Христос. Її орієнтиром є Слово Боже. По-перше, церква є для того, щоб утверджувати Царство Боже серед її членів. Збудовуватись, читати, молитись, навчатись, рости духовно, щоб іти до досконалості, до образу Христа.По-друге, доносити Євангеліє невіруючим – благовістити спасіння. Адже Бог хоче, щоб всі люди спаслися, прийшли до пізнання правди.Третє, жити перед лицем Божим, в поклонінні. І четверте, турбуватись один про одного і про оточуючих, проявляти милосердя. Щоб люди могли відчути Божу любов через нас. Робити добрі справи, які Бог наперед призначив нам виконувати.Властивості церкви, її внутрішня сутність – це віра, єдність, любов.Ювілей це єврейське слово, що означає свободу. В Ювілейний рік рабів звільняли, відпускали. Брат Володимир побажав, щоб кожне серце звільнилось від того, що заважає любити Бога і людей: від страхів, заздрості, внутрішніх переживань.

Свято минуло, але Божа благодать продовжується, двері спасіння ще відкриті. Сьогодні день спасіння. Час приходу Христа близький і життя швидко проходить. Важливо не запізнитись увійти в радість Господа Ісуса.

Олена Єгорова

 РЕФЕРАТ Історія церкви

«Пам'ятай про дні давні, розважайте про роки усіх поколінь.»

Повторення Закону 32:7

Історія Церкви євангельських Християн-Баптистів села Гвіздів бере свій початок з далекого 1918року. У цьому році брат Шуст Трохим Архипович з села Топча завітав до села Гвіздів у господу Савчука Германа для придбання деяких товарів для господарства. Сім’я Савчуків виявилась дуже гостинною і запросила прибулого Трохима Архиповича пообідати разом з ними. Коли брат Шуст, сідав до столу він, як і належить християнину, попросив дозволу у родини помолитись Богові і попросити благословіння  на їжу. Савчуки не заперечували і погодились. Слова молитви справили велике враження на дружину господаря Марію. У серці Марії загорілась, якась невідома до цього жива іскра надії. І вони запросили брата Трохима приходити в їх дім ще і розповідати про Господа. Для брата Шуста це було великою радістю поділитись євангельською вісткою з сім′єю Савчуків. Тому він одразу погодився і також запросив їх відвідати богослужіння в селі Залізниця.  Йшов час. Трохим Архипович постійно відвідував сім’ю Савчуків у селі Гвіздів. У їхньому домі лунало живе Боже слово. Євангеліє стало найжаданішою книгою.   В один з вечорів Трохим Архипович читав місце з книги Дії Апостолів 17розділ і благовістив їм про Ісуса Христа. « Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,  бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.»  Наступна неділя була особливою в житті Савчуків. Вони відвідали зібрання в селі Залізниця і через короткий час посвятили свої життя Господу, через покаяння і віру в Ісуса Христа. В недовгому часі прийняв Ісуса Христа і їх син.  Після таких перемін у сім’ї Савчуків, дехто з односельчан також почали цікавитись Словом Божим. І Господь почав працювати і в їхніх серцях. І привів їх до щирого покаяння. Так утворилась невелика община християн у селі Гвіздів. І через цю невелику групку людей Господь могутньо працював розсіваючи Своє Євангеліє. Ставало все більше людей, які приймали живе і діяльне Слово Боже і навертались до Господа. Духовний євангельський вогонь розгорявся, запалюючи серця і старим і молодим. З села Гвіздів, євангельска вістка поширилась у сусідні села Головниця, Річки, Козак. Віруючі об′єднувались, щоб мати спілкування. Збирались разом українці, поляки і всі разом славили Бога від щирого серця. Ті, що навертались, виявляли бажання вступати в заповіт з Богом, через водне хрещення. В той час збирались у хаті Савчука Германа. Число спасенних збільшувалось кожного року. Бог додавав їх до Церкви. По хатах стало збиратись не можливо. В селі не знайшлось такої хати, щоб вмістила всіх бажаючих слухати слово Боже. Виникла гостра проблема в будівництві Будинку Молитви. Не було місця для будівництва, а також не було достатніх коштів. Але Господь все вирішив. Савчук Герман виділив для будівництва частину своєї землі. Почали збирати добровільні пожертвування. Брати і сестри охоче жертвували на цю справу. Кожен давав в міру свого достатку, але були і такі, що давали подібно до вдови, про, яку сказав Христос, що вона дала більше всіх. Будівництво Дому Молитви розпочали у квітні 1928 року, а в 1930 році Господь дозволив його закінчити. В період з 1925 по 1932 рік Гвіздів відвідували брати місіонери з Польщі. Це були брати Сацевич і Ярошевич.Під час палкої проповіді брата Ярошевича у 1929році покаялось 8 молодих людей, в тому числі і брат Должанський Ігнат, який пізніше ніс служіння диякона і проповідника. В Домі Молитви не було кафедри, стояв стіл, прості лавки та ослінчики. Але на таку простоту ніхто не звертав уваги. Всі раділи, що мають місце де можуть разом збиратись, щоб слухати Слово Живого Бога та прославляти Його. Серця горіли любов’ю до Господа. Брати і сестри, переповнені Божою любов’ю і любов’ю один до одного, звіщали Боже спасіння для інших людей. Дім молитви не вміщав всіх бажаючих і часто люди стояли під вікнами.   1941рік. Почалась війна. Не обійшла вона стороною і дітей Божих. Багато братів пішло на фронт. Але ті, що залишились, не опускали руки. Вони ревно служили Господу, звіщаючи людям про велику Його любов. І в такий не легкий час 16 травня 1943 року, 16 чоловік вступили в заповіт з Господом, через святе по вірі водне хрещення. Серед них були Харченко Юхим і його мати, якій було 74 роки, і син Харченко Василь.  Служіння в Церкві несли місцеві брати з Гвоздова, а брат Самоукин допомагав звершувати святкові богослужіння. Сам він був місіонером і жив разом із сім’єю в селі Топча, де і ніс пресвітерське служіння. Він часто їздив у місто Кобрин (у Білорусії) і привозив на кореччину Біблії, які на той час було нелегко придбати.Брат Самоукін відзначався чудовими проповідями Слова Божого, під час, яких люди не залишались байдужими. Він відвідував церкви, допомагав їм, як міг: кому ділом, кому порадою чи добрим словом. Він подарував чашу для нашої церкви, якою ми ще до недавнього часу користувались на хліболаманні. Всі любили цього брата. Але в 1944році через хворобу Бог відізвав його у вічність. Через рік його сім’я трагічно загинула від рук недобрих людей.  Восени 1943 року двоє жителів Гвоздова вбили німецького офіцера. Німці зібрали всіх жителів села до Дому Молитви. Дім Молитви обложили соломою і збирались підпалити в ньому людей. Була привезена січкарня для проведення допитів, а за домом викопали яму в яку збирались кидати вбитих. Декілька днів люди, знаходились в Домі Молитви кликали до Господа, прохаючи допомоги. Бог почув їхні молитви і змягчив серця німецьких офіцерів. Німці відпустили людей. Вони навіть прибили табличку, на якій написали «Дім Молитви» німецькою мовою. І не переслідували тих хто ходив у Дім Молитви. Часто жителі села приходили сюди шукати душевного спокою. Але нажаль не всі хто спаслись під час війни в Домі Молитви, залишились вдячними Богові. Більшість з них повернулась до старого життя, забувши про велику милість Божу, яку Він проявив до них.  Під час війни пресвітерське служіння ніс брат Шуст Талим. Весною 1943 року перед хрещенням брати обновили приміщення Дому Молитви. Встелили підлогу, якої до того часу не було, підправили стіни. Брати Борис та Петро Броневіцькі зробили кафедру. В цьому ж 1943 році була придбана церковна Біблія, яка є в церкві до сьогоднішнього дня. При церкві була організована недільна школа, яку започаткувала сестра Надія Герасимчук.  У 1945році на пресвітерське служіння був поставлений Бобровський Олександр. Після війни він був висланий, а на його місце Господь поставив пресвітером церкви брата Нагорного Петра Микитовича, який прийняв хрещення в 1923році. Він жив у селі Залізниця і щонеділі, в будь яку погоду долав відстань в 15 км, щоб поділитись з братами і сестрами істинами із слова Божого. Дияконом був брат Должанський Ігнат і Харченко Юхим.  У післявоєнні роки люди жили бідно, але шукали багатства для душі. Кожного року нові люди віддавали свої серця Господу і урочище Лисицьке Було свідком хрещень в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. У важкі 60-ті роки дім молитви відвідували працівники влади, які чинили різні перешкоди. Забороняли брати дітей на Богослужіння, особливо шкільного віку. Чинили усякі перепони тим хто хотів вступити в заповіт з Господом, через святе по вірі водне хрещення. Хрещення проводились таємно. Навіть на деякий час державним чиновникам вдалось закрити дім молитви. Церква молилась а брати з великою ревністю відстоювали будівлю Дому Молитви. Господь Сам  втрутився у цю справу і через декілька тижнів богослужіння відновились. Діти Божі мужньо стояли у випробуваннях, а Господь додавав до церкви тих, що спасались. В той час в церкві служили такі брати: Нагорний Петро, Харченко Юхим Федорович, Гордєєв Максим, Шуст Пантилей із села Річки і Герасимчук Герасим та Марциновський Петро з Гвоздова. У 1966 році молодий брат Герасимчук Степан став диригентом і в церкві відновився хоровий спів, якого майже не було, від тоді, як вивезли брата пресвітера і диригента Олександра Бобровського.  В 1972 році брат Нагорний в останнє звершив хрещення в селі Гвіздів і в недовгім часі відійшов у вічність.  З 1973 по 1982 роки хрещення звершував брат Довмат Федір пресвітер церкви с Топча. Життя церкви продовжувалось і у 1982 році брат Василь Харченко був поставлений служителем церкви, а з березня 1983 року по лютий 1997рік служіння пресвітера звершував брат Должанський Василь Ігнатович, а дияконське служіння ніс Слободенюк Юхим Григорович.  В 1991 році було прийняте рішення будувати новий Дім Молитви на новому місці. Для цієї потреби сестра Дириженець Феодосія та її дочка Ганна Пилипівна, подарували 10 соток своєї землі. Господь допомагав церкві у цій справі. Також жителі села не були осторонь. Допомагали як матеріально так і фізично. І 13 жовтня 1996 року Дім Молитви був урочисто відкритий та посвячений Богові. Це було святом як для церкви так і для багатьох жителів села. З 1997 по 1998рік пресвітерським служінням займався брат Савчук Іван Васильович. З 1998. З 1998 по 2007 рік служіння пресвітера звершував Гаврилюк Микола Миколайович. Проповідували Слободинюк Юхим Григорович і Семенюк Микола Михайлович. Довгий час у місті Корець не було євангельської церкви. Брати почали проводити общіння у Корці і в недовгому часі там була створена ще одна євангельська община. Сьогоднішня церква у Гвоздові має майбутнє і про це приємно говорити і за це хочеться дякувати Господу. В недільну школу приходять діти, кожен рік проводяться дитячі табори. Виросло нове покоління. З’явились нові молоді служителя. Постійно проводяться молодіжні спілкування, групи по вивченню Біблії, молодіжні табори. Ми молимо Господа, щоб Він зберіг і примножив молодих людей. Також ми молимо Бога за наших односельчан, щоб вони пізнали велику Божу любов і навернулись до Господа. Церква продовжує своє життя! Все йде так, як казав Ісус Христос «побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» Тому життя продовжується по милості Божій і пишеться історія. І хто знає-можливо пройде декілька років і ваше ім’я увійде в історію гвіздівської церкви… Але є досконала історія, яку пише Сам Господь і, як важливо, щоб наші імена були там записані…