31 березня 2019 року у Першій церкві м. Рівне відбулося рукопокладення брата Миколи Дуніна на дияконське служіння. Він отримав і Боже благословення, і благословення церкви – тож віднині розпочинається нова сторінка у його житті. 

Зібрання розпочалося з молитовної пісні «Боже добрий, єдиний, у молитві ми просим…» Щиро і натхненно співала церква, благаючи Бога благословення на Україну, бо ж саме цього дня українці обирали Президента своєї країни. Молитовний настрій і бажання кожного серця були співзвучними кожному рядку вірша, який прочитала Марія Бичковська.

Брат Сергій Яблоцький зачитав із 73-го Псалма 28-й вірш: «…Близькість Бога для мене добро, на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіщати про всі твої чини». Брат звернув увагу на те, що Асаф пройшов глибокі води випробування і спокуси. Саме в цей період він сказав: «…Мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних» (Пс. 73:2-3). «Асаф намагався своїм розумом зрозуміти і пояснити, чому нечестиві процвітають, а він  – той, хто вірує в Бога, повинен страждати», – продовжив брат розмірковувати над словами Асафа, і підкреслив, що саме в цей час у псалмоспівця  виникло запитання: чи не даремно він очищав серце своє і в невинності вимив руки свої? І далі загострив увагу на тому, що Асаф пережив повну невдачу, намагаючись своїм розумом знайти вирішення цим болісним суперечливим думкам, доки не увійшов у Божу святиню. У Божому домі він зрозумів причини своїх страждань, у чому була його помилка. Відтоді він приймає для себе рішення: «…Близькість Бога для мене добро, на Владику, на Господа свою певність складаю…». Для Асафа з цього дня і години на першому місці буде наближення до Бога, саме Йому належатиме  пріоритет у всьому.

Другу проповідь виголосив пастор київської церкви «Благодать» Іван Михальчук, зачитавши з Євангелії від Матвія 5:14-16: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори». Брат наголосив на тому, що наш обов’язок як  християн – бути світлом для інших людей. У морі світлом для кораблів є маяк, і коли навіть буря і темно, він світить і вказує, куди треба пливти… На високих будинках, різних баштах, радіо- і телевишках ставлять мигаюче червоне світло, яке є засторогою: щоб літак чи гелікоптер не зробив аварію. «І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі» – далі зачитав брат 15-й вірш і нагадав присутнім недалекі часи, коли здебільшого на різні знакові події дарували свічки. У кожного в домі було їх безліч (кольорових і різьблених, великих і малих, в гарних упаковках і без них). «Яка  від них користь, якщо вони лежать десь у шухлядах чи стоять в сервантах як прикраси? – запитав служитель і продовжив, – завдання свічки – світити. А щоб від неї розливалося світло, потрібно  її поставити десь на вище.  «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (вірш 16) – як побажання для церкви зачитав він слова Христа з Нагорної проповіді.

Слова настанови для диякона та його дружини виголосив пастор Василь Басараба, який донедавна звершував служіння голови обласного об’єднання церков Рівненської області. Він звернув увагу присутніх на тому, яку вимогу поставили апостоли стосовно вибору на служіння. «Виглядіть з-поміж себе… мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрості…» (Дії 6:3). «Чи можемо ми сьогодні з такою міркою підійти до цього питання, як підходили апостоли? – запитав пастор присутніх. – Але ж служіння вимагає того, щоб служити в церкві Христовій, – продовжив він. –. Мабуть, сьогодні не кожний потягне на цей рівень. Але мудрість наша – в Ісусі Христі. Бог шукає вірних людей і робить їх здібними.  Він цінує нашу вірність у всіх обставинах життя.  Служіння вимагає посвяченості». Служитель також звернув увагу на служіння диякона Пилипа. Коли почалося гоніння і учні розсіялися, він опинився в Самарії, і там Бог використав Пилипа для проповіді про Христа. «Ось центр нашої віри, – наголосив брат, – розказати іншим про Ісуса Христа», – і наголосив, що у служінні будуть різні труднощі і виклики, будуть моменти, коли опускатимуться руки. Іноді замість підтримки доведеться почути осуд. У такі хвилини звертайтеся до Бога за підтримкою. Він завжди вірний.  

До дружини Миколи – Тетяни – Василь Захарович звернувся з проханням, щоб вона сприяла у служінні своєму чоловікові, молитовно підтримувала його служіння. Він побажав, щоб їхня сім’я була благословенням для церкви і для оточуючих.

Далі брати-пастори – Василь Захарович і Олександр Приходько – звершили молитву благословення з рукопокладанням. Молилися Тетяна і Микола, молилася церква і просила у Бога Його керівництва і благословення на звершення дорученого служіння.

Пізніше були привітання пасторів, хористів, друзів і загалом братів та сестер рідної церкви. Пам’яткою для Тетяни та Миколи їхнього сьогоднішнього свята будуть подарунки – книги, які люб’язно вручила церква і брати-служителі від обласного об’єднання церков нашої області, а також посвідчення диякона.