ЖИТТЄПИС

5 листопада 2019 року Володимир Петрович Бахур відійшов у вічність і зустрівся з Господом, Якому вірно і віддано служив. 

Володимир Петрович Бахур народився 12 червня 1939 р. (в офіційних документах зазначено 1940 р.) у с. Басів Кут на Рівненщині. Його дідусь Павло Григорович та батько Петро Павлович були одними з перших євангельських віруючих у Басовому Куті, які віддано звершували служіння в рівненській церкві євангельських християн. Володимир Петрович був свідком їхнього ревного ставлення до свого духовного покликання, тому добре усвідомлював серйозність власного рішення і вибору жити згідно з Євангелією.

1960 р. Володимир Петрович покаявся, а 1962 р. прийняв водне хрещення в одній із церков євангельських християн-баптистів на Кавказі, де проживала його сестра з родиною. Повернувшись до Рівного, він долучився до служіння місцевої громади.

1966 року Володимир Петрович одружився з Софією Улянівною Сойко, і Бог подарував їм двоє діток: сина Олександра 1967 року народження і доньку Лідію 1969 року народження та троє онуків. Син  Олександр помер у молодому віці.

Володимир Петрович не вирізнявся особливим здоров’ям, проте в його фізично немічному тілі жив бадьорий дух.

1975 р., після смерті К. Т. Шкурського, рівненська церква обрала В. П. Бахура на пасторське служіння, яке він невтомно і віддано звершував упродовж 35 років. Усі свої сили Володимир Петрович спрямовував на благо церкви, багато і плідно працював над тим, щоб церква у всьому трималася чистого євангельського вчення. Двері його серця і дому завжди були відчинені для всіх. Коли б не зверталися до нього зі своїми проблемами чи переживаннями, люди отримували як молитовну підтримку, так і мудру біблійну пораду.

За складом розуму і характеру Володимир Петрович завжди залишався рішучим і безкомпромісним служителем, людиною твердої волі і водночас чуйною та благородною.

Володимир Петрович був палким проповідником і євангелістом. Через його проповіді Господь спонукав людей до нового життя, вселяв надії, надихав до жертовного служіння. Він знав, як привести людину до усвідомлення своєї гріховності, міг вказати їй вихід у безнадії. До нього зверталися молоді служителі по мудрі поради і благословення.

Незважаючи на пильну увагу до церкви з боку радянської влади, В. П. Бахур богобійно звершував  непросте пасторське служіння. Його мудрість і виваженість у спілкуванні з володарями світу цього стуляли вуста останніх на будь-яку наругу над Божою Церквою. Хоча його неодноразово попереджали про те, що може потрапити в місця не такі далекі, він продовжував жити за вірою і навчати інших цього. За період його пасторського служіння церква виховала понад 35 пасторів, і для кожного з них він був духовним наставником та батьком. Володимир Петрович вселяв особливу віру в серця молодих служителів, із радістю залучав їх до служіння, охоче ділячись із ними своїми знаннями та досвідом. Найчастіше подібні зустрічі відбувалися після богослужінь у домі молитви або  вдома у Володимира Петровича. Простота і невимушеність у розмові виявлялися і в бесідах серйозного догматичного спрямування, і в практичних спілкуваннях, коли йшлося про питання втілення у життя біблійних принципів. Його зовсім не обтяжувало те, що зустрічі забирали багато часу чи переходили подекуди в русло незапланованих розмов. Для нього  це було  приємно і радісно. Він любив проводити час із молодими майбутніми служителями.

Усе життя Володимира Петровича було тісно пов’язане з церквою. Бог подарував йому життя «при силах» і на 81-му році забрав в обіцяні кращі оселі.  У пам’яті братів і сестер Першої рівненської церкви ЄХБ та всіх, хто його знав чи кому випала гарна ногода бодай раз у житті поспілкуватися з ним, Володимир Петрович Бахур залишиться світлою, радісною, усміхненою і приязною людиною. Естафету, яку так відповідально проніс він через усе своє земне життя, вже зараз підхопили молодші служителі.