рукопокладення бюлетень 4

     «…ПІДЕШ ДО ВСІХ, КУДИ… ПОШЛЮ» (Єр.1:7)

Упродовж двох тисячоліть на ниві Господній було і залишається багато праці, яка потребує людських рук, знань та сердець. Саме тому християни і моляться невпинно, аби Бог посилав жниварів, натхненних, невтомних і посвячених – тих, яких Він сам уподобав, як писав пророк Єремія, « ще в утробі матерній», а коли настала пора, поставив на шлях спасіння, вирвавши з гріховного світу,  щоб ревно і без нарікань служили Йому.

Таких служителів Господь додав нещодавно і до рівненської церкви «Відродження». 29 березня на ранковому богослужінні рукопокладено на пасторське служіння двох братів: Ростислава Олександровича Назарчука та Андрія Павловича Стрільця.

На початку зібрання хор проспівав «Отче наш», після чого з проповіддю Слова Божого звернувся до присутніх пастор Володимир Васильович Нестерук. В основу своєї проповіді він поклав кілька віршів з книги пророка Єремії: «…Ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу. Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати, говорить Господь» (1:7-8).

Щоб бути вірним і відданим служителем, сказав проповідник, не обов’язково мати освіту – Бог  вкладає Свої слова у вуста тих, кого Сам уподобав і в чиїй посвяченості не сумнівається. І такої мудрості, яку отримуємо від Нього, не здатен дати жоден (навіть найпрестижніший) навчальний заклад. Це – дар Божий.

  - У кожного – свій особливий дар, - сказав Володимир Васильович. - Впевнений, що й нашим братам, яких ми сьогодні рукопокладаємо на пасторське служіння, Бог дав особливий дар – звіщати Божі істини, а ще – пильнувати нашу помісну церкву, щоб у ній не з’являлися бур’яни гріховності, а якщо така прикрість і стається, то вчасно виполювати їх.

Закінчуючи проповідь, брат Володимир наголосив, що тоді, коли люди бачитимуть у наших служителях слуг Божих, вони неодмінно прийдуть до Бога і самі.

Продуманою і досить насиченою була літературна частина цього святкового богослужіння: у віршах та піснях молоді брати та сестри нагадували знов і знов, яким має бути служитель Божий.

Участь у богослужінні взяли заступник голови Всеукраїнського Союзу церков ЄХБ В’ячеслав  Васильович Нестерук та заступник голови обласного об’єднання церков ЄХБ у Рівненській області Михайло Андрійович Ільюк. Звертаючись до братів і сестер із проповіддю Слова Божого, Михайло Андрійович акцентував увагу на тому, що  місія церкви – молитися за те, аби Господар жнив вислав служителів на ниву Свою. Вони, звісно, є, але їх треба вимолювати. Проповідник застеріг, як на біблійній основі церква має ставитися до пасторів, яких поставив Бог. Зокрема, він зосередив увагу присутніх на віршах 17-21 із 13-ої глави Послання до євреїв.

«Слухайтеся ваших наставників та коріться їм»… Мабуть, сказав Михайло Андрійович, ні для кого не  секрет: природа людських сердець така, що слухатись чомусь дуже важко. Тим паче, у багатьох церквах є люди освіченіші від пасторів – і їм завжди добре видно, що ті роблять не так. Така позиція цілком нормально сприймається у світі, а от у церкві, як видно з Біблії, ми повинні навчитися слухатися і коритися – адже пастори пильнують душі наші, бо ж за ці душі доведеться тримати звіт перед Богом. Тому замість критики і осуду стараймося більше молитися за своїх пасторів, за їхнє служіння – адже йде духовна війна, і в цій війні ми, як церква, неодмінно маємо перемогти. Не забуваймо, що пастор – не якийсь там супермен, він – звичайна людина, тому й потребує нашої постійної молитовної підтримки.

Нарешті, третє побажання, сказав промовець – це побажання миру Божого, і щоб він  був присутній у церкві, варто постійно аналізувати, чи все те, що робимо, що кажемо, є любим, приємним в очах нашого Господа.

Зі словами напуття до пасторів та їхніх дружин звернувся заступник Всеукраїнського Союзу церков ЄХБ В’ячеслав Васильович Нестерук.  Він розповів про те, яка роль пасторів у церкві. Найперше завдання – нагодувати (духовно нагодувати) свою «отару», щоб вона була радісною; а ще він має навчити братів і сестер очолюваної ним церковної громади прощати, бо тільки позбувшись образи і гніву, людина може почуватися спокійною і щасливою. Отож, коли образа тривалий час не полишає нас, згадаймо, що ми й самі не без гріха, але Спаситель нам простив – більше того, пішов  на хрест, вирвавши у такий спосіб нас із полону гріха. Ще одне завдання пастора -  дбати, щоб  члени церкви виростали в мужів досконалих, оберігати їх від лівих чи правих крайнощів. І нарешті, пастор покликаний шукати загиблих. Ми мало уваги приділяємо тим, хто заплутався, хто відійшов від церкви, хоча, зрозуміло, варто зустрічатися з такими людьми: поспілкуватися, помолитися – дивись, і потягнеться  людина знову до церкви, до Бога.

В’ячеслав Васильович закликав пасторів бути завжди однодумними, перебувати в єдності –  тоді  такою ж буде і церква. Що ж стосується дружин, то вони мають з розумінням ставитися до служіння своїх чоловіків, підтримувати їх молитовно. Чи готові до такого служіння брати, а також їхні дружини? Всі четверо відповіли: «Так!» І тоді В’ячеслав Васильович звернувся до помісної церкви, нагадуючи, що брати і сестри мають тісно співпрацювати з пасторами.  Не варто вдаватися до критики – куди краще підтримувати служителів молитовно. Адже завдання церкви – дуже важливе: ми спасенні, щоб спасти. І тому не тільки пастори, диякони, а всі маємо нести Істину Євангелія людям, і для того, щоб бути  світлом Божої любові, потрібно повсякчас духовно зростати.

Наступає найщемливіша мить. Сестри Леся Назарчук та Світлана Стрілець звершують молитву, після них до Бога звертаються їхні чоловіки Ростислав Олександрович та Андрій Павлович, і вже потім молитву з рукопокладенням звершили пастори,  брати Володимир Нестерук, Михайло Ільюк та В’ячеслав Нестерук.

Вітаючи рукопокладених пасторів з цією відповідальною і важливою подією у житті, їм вручили пам’ятні свідоцтва від Всеукраїнського Союзу церков ЄХБ та від обласного об’єднання. Церква подарувала своїм новим духовним лідерам картини, піднесла квіти, а молодь вручила всім трьом пасторам символічний подарунок: кокос, вірячи, що Бог робитиме їх твердими у Слові, непоступливими перед стихіями світу, і водночас вони лишатимуться тим живильним молоком, яке вкрай необхідне церкві.

Урочисте богослужіння закінчилося. Попереду – напружена праця на ниві Господній. Так хочеться, щоб ця праця була плідною, щоб з року в рік множилося число душ, яких вдалося вирвати з полону гріха. Працюймо, молімось. Не стомлюймося. Не знемагаймо і не занепадаймо духом! Нагорода – у небесах. У кожного – своя.

   Світлана Береза.