хор оркестр

                     НАДІЯ Є! І ВОНА – У БОЗІ

Бог близько. І Бог далеко. Близько, коли шукаємо Його, і далеко, коли відвертаємося від Нього. Ця істина пригадалася мені у палаці культури та спорту «Хімік» не випадково. З «Рівнеазотом», якому належить цей заклад культури,  пов’язано три десятка літ мого трудового життя, тож, зрозуміло, не раз і не два доводилося бувати тут. В інтер’єрі нічого не змінилося: той же зал, та ж сцена, і навіть місце на восьмому ряду – те саме. От тільки мій статус – докорінно інший. Раніше – прес-секретар-редактор, нині – дитя Боже, знайдене Ним у цьому гріховному світі і відроджене до нового життя пречистою кров’ю Христа. Тому-то з трепетом і хвилюванням очікую того, що має з хвилини на хвилину розпочатися. За благовістя «Є надія» молилася, як і інші брати та сестри, давно, отож є всі підстави сподіватися, що Сам Бог благословить це нетрадиційне зібрання.

Ближче до 17-ої в залі практично не залишається вільних місць. Біля сцени – пастори. Вони також, знаю, хвилюються, хоча зовні лишаються спокійними і зосередженими: напевно, подумки в молитвах просять Божого благословення на це дійство.

І  ось нарешті завіса відкривається – і зал зойкнув від захоплення: на сцені, як мовиться, яблуку ніде впасти. Такого тут, здається, ще не бувало. Доводилося, звісно, частенько приймати поважних гостей, улюблених співаків і танцювальні колективи, але щоб стільки відразу молодих і натхненних облич – це таки вперше!..  Звучать вступні музичні акорди – і хор, який об’єднав понад дві сотні братів і сестер, у супроводі духового та симфонічного оркестрів воздав славу Богові піснею «Господу всі поклонімося!»

Один із ведучих, член Першої рівненської церкви Сергій Яблоцький, звертаючись до присутніх, каже про те, що щасливого завтрашнього дня людина очікувала здавна – і про це записано у Слові Божому. Мудрий цар Соломон сказав: «…Бо існує майбутнє, і надія твоя не загине» (Пр.23:18). Якою має бути надія, котра повік не захитається і ніколи не підведе – про це розмірковував пастор Першої рівненської церкви Олександр Приходько.

  – Маю велику честь, – сказав він, – тримати в руках найблагословеннішу і наймудрішу Книгу з книг – Біблію, яка є Книгою великої надії, оскільки розповідає про Живого Бога. Справді, якщо Бог, в Якого ми віруємо, Живий, то Він є Богом великої надії. Тому й не дивно, що навіть цар Давид, який мав велике і хоробре військо, радників і дорадників, складав надію не на них, а на Господа. «Ти-бо, Владико, надія моя, Господи, Ти охорона моя» (Пс.70:5), – каже він.

Брат Олександр закликав присутніх до молитви, після якої натхненно і врочисто прозвучала пісня «До Тебе, Господь, у молитві йдемо», яку в супроводі хору виконала Наталка Боборецька (рівненська церква «Преображення»). Потім хор заспівав «Вірую», а  пастор церкви з м. Дубно Олександр Войтицький прочитав власний вірш.

З проповіддю Слова Божого звернувся до присутніх пастор рівненської церкви євангельських християн-баптистів, яка розташована по вул. Павлюченка,  Володимир Гребенюк Він продовжив роздуми про надію.  У Божих скарбницях, сказав брат Володимир,  є надія. От тільки чи можуть розраховувати на неї люди безбожні? Що означає надіятися на себе? Про це вів мову проповідник, опираючись на тексти з книги пророка Єремії та з книги Йова. Він також сказав, що для того, аби покладати надію на Бога, треба знати, Який Він. Є два джерела пізнання Господа: Всесвіт, створений Його руками і Його мудрістю, та Слово Боже, де Бог говорить про Себе Сам.

Для слави Божої співали цього недільного надвечір’я брати Левценюки з Дубна, гурт «Кредо» (рівненська церква «Преображення»), співоче тріо з Першої рівненської церкви та інші виконавці, а духовий та симфонічний оркестри виконали твір Бернарда «Старий хрест».

Участь у благовісті взяв міський голова Рівного Володимир Хомко. І це також сповнювало серця багатьох надією. Адже, коли очільник міста цікавиться Словом Божим, прихильно ставиться до всіх церковних громад, то є надія, що й мешканці обласного центру неодмінно шукатимуть стежку до Нього. Коротеньку промову Володимира Євгеновича слухали уважно. Він сказав про те, що тема надії, порушена на цьому богослужінні, – досить актуальна сьогодні, тому хочеться сподіватися, що всі негаразди, пов’язані з воєнними діями на сході, із зупинкою «Рівнеазоту», який є містобудівним підприємством, та інші негаразди – це речі тимчасові, і вони неодмінно минуть, якщо надія всіх нас буде на Бога, на християнські цінності. Адже років тридцять тому ніхто  навіть у думках не припускав, що у палаці культури можуть  зібратися християни для прославлення Божого Імені. Сьогодні часи змінилися, і те, що  здавалося неможливим, стало реальністю. Я, як міський голова, буду й надалі підтримувати всі церковні громади, бо якщо християнська мораль домінуватиме у суспільстві, ми маємо шанс побудувати гарну і заможну Державу.

Із заключною проповіддю Слова Божого звернувся до присутніх пастор рівненської церкви «Відродження» Володимир Нестерук. Завжди пристрасний і полум’яний проповідник, брат Володимир цього разу, здається, перевершив самого себе, настільки натхненно і в силі Духа Святого звучало кожне слово, мовлене ним.

  – Якщо вам здається, – сказав Володимир Васильович, – що ви загнані в глухий кут, женіть від себе подалі думку, начебто виходу  нема. Вихід є, і він – у Христі, і надія на Нього «не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим.5:5). Пророк Ісая сказав, що «хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати – і не потомляться, будуть ходити – і не помучаться» (40:31). У народі, акцентував увагу проповідник, часто кажуть, що надія вмирає останньою, проте ми ведемо мову не про таку земну надію, а про іншу – про надію на вічне життя. І якщо у когось ще її немає, то сьогодні – благодатний час, аби вона з’явилася. Ми всі маємо взяти для себе одну важливу істину: життя стане приємним, коли буде надія на Бога, бо тільки Він може і простити всі провини, якщо  прийдемо до Нього, і подарувати надію на вічне життя.

Благовістя закінчилося виконанням духовного гімну України «Боже великий єдиний!» та молитвою, яку звершив голова обласного об’єднання церков ЄХБ Василь Басараба.

Зерно істини посіяно в людських серцях. Коли воно дасть благодатні сходи, і чи дасть взагалі? Це залежить від кожного з нас – від того, яким світлом ми будемо для тих, хто ще не знає Бога. Якщо в нас палахкотітиме вогонь Божої любові - тоді  іскри цього вогню неодмінно запалять і серця знайомих (або й незнайомих) та близьких нам людей.

Світлана БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»